Доктор Олег Романишин
ТРИ причини спонукають зупинитися на політичному контексті цієї невпинної геноцидної аґресії Московії проти України та її народу.
Причина перша
У листопаді 2008 р. з приводу 75-ої річниці Голодомору Лiґa Українців Канади влаштувала у ратуші міста Торонто експозицію. Мабуть, з цієї причини посол Росії до Канади Георгій Мамєдов написав до автора цієї статті, як тодішнього голови Крайової Управи Ліґи Українців Канади, ароґантного листа, зміст якого зводиться до наступних пунктів: голод не був геноцидом українців, а спільною трагедією усіх народів колишнього СССР; чому саме тепер наставляти українців проти росіян та інших народів колишнього СССР; і що він готовий разом з українською канадською спільнотою вшанувати всі жертви сталінського режиму.
“[ … ] Опе тау ask why this subject occurred just now? Why it’s called genocide against Ukrainians? Who wants to set Ukrainians against Russians and other nationalities of the former Soviet Union using this tragedy? Who ever it might bе, his efforts appear unseemly and deplorable … […] lt is more than our duty to commemorate the loss of lives of аll the victims of the Stalin’s regime and І ат redy to do it with Ukrainian Canadian Community
[Verbatim]
Georgiy Mamedov”
Причина друга
Це так званий урядовий «темник» (секретна інструкція) російським історикам «Про протидію спробам фальсифікації історії народів [СРСР] на шкоду інтересам Росії». Це була тема круглого столу, що пройшов наприкінці 2006 року у Раді федерації (верхній палаті парламенту) Російської Федерації з приводу підготовки тритомника документів, який:
- «Спростовує винятковий характер голоду в Україні 1930-их років»;
- «Враховуючи ‘український фактор’, треба добирати документи з таким розрахунком, щоб вони доводили універсальний характер голоду». Цей тритомник мав появитися під заголовком «Голод в СССР, 1932-1933 рр.» у 2007-2008 рр. Проте назва тритомника, який вийшов у 2011 р., була змінена на «Голод в СССР, 1929-34 рр.», – бо роки 1932-1933 наголошували на Голодомор в Україні.
Причина третя
Це закиди дослідникам·мовляв вони «політизують» питання Голодомору, бо почали його вивчати в контексті російського імперіалізму. Тобто «всесоюзний голод», як «спільної трагедії совєтського селянства» обмежують лиш до голоду в Україні. Це і є складовий елемент тодішньої і нинішньої гібридної війни Москви проти України в інформаційному просторі.
* * *
Шаблон будівництва імперії, тепер вже червоною Москвою, був чіткий: винищення національної, політичної і культурної еліт нації; знищення національної Церкви: десяткування і масові вивози цілих верств суспільства, які вважалися «ворогами народу»; і, врешті, знищення Голодомором українського села як основи самобутності нації. Треба також наголосити на тому, що голод, за словами Патріарха УГКЦ Святослава, як «зброя масового знищення у перед-ядерну добу» була також цілеспрямовано застосована в Україні під час голоду 1921-23 рр. і голоду1946-47 рр.
Також необхідно особливо наголосити, що УСІ етапи перетворення України, за словами Сталіна, у т. зв. «фортецю соціалізму», проходили на основі рішень Кремля щодо політичних, економічних, соціальних, культурних і релігійних питань та упровадження цих рішень як державної політики. А головним об’єктом цієї державної політики була Україна, а разом з Українською ССР Краснодарський край (Кубань), Донщина, Курщина і Вороніжчина – тобто українські етнографічні реґіони тепер уже в межах Російської СФСР, проте густо заселені українцями.
Усі етапи цієї всебічної державної політики Москви, зокрема супроти України, нині є чітко удокументовані багатющими архівними матеріалами.
«Родовід» політичного/державного виміру Голодомору 1932-33 рр. походить ще з часів перших Українських Визвольних Змагань 1917-1920 рр., коли головні більшовицькі чиновники оголосили у рішеннях, директивах, заявах тощо спрямування своєї політики «соціалістичного державного будівництва».
Ось ключові приклади у хронологічному порядку:
Лев Троцький (січень-лютий 1919 р.)
«Не забувати, навіть на хвилину, що Україна мусить бути нашою … Так, або інакше, є необхідно, щоб ми повернули Україну Росії … Без українського вугілля, заліза, мінералів, зерна, солі, Чорного моря – Росія не може існувати».
Владімір Ленін (13-го березня / 16-го квітня 1919 р.)
«Тепер ми уже взяли совєтську Україну … Резерви зерна в Україні величезні. Неможливо все забрати відразу. Тепер, коли завоювали Україну … ми стаємо сильнішими. Тепер, ми маємо запас зерна і харчів і дістати паливо з Донецького басейну».
Лев Троцький (2-го листопада 1920 р.)
«Дотепер совєтський режим в Україні втримався (хоч досить слабо) завдяки великоросійським комуністам і російській Червоній Армії.
Сталін (березень 1925 р.)
«Селянство є головною силою будь-якого національного руху … Тому національне питання є по суті селянським питанням».
Сталін (29 грудня 1929 р.)
«Ми перейшли від політики стримування куркулів, до політики ліквідації куркулів, як кляси».
Пролетарська правда (Київ, 22 січня 1930 р.)
«Особлива мета колективізації в Україні є викорінення соціальної бази українського націоналізму, а саме – одноособового господарства».
Перший секретар КП (б) Укр. ССР Станіслав Косіор (літо 1930 р.)
«Селяни прийняли нову тактику. Вони хочуть, щоб зерно зігнило, щоб таким чином задавити совєтську власть кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми їм покажемо, яким є справжній голод».
* * *
У 1928-1932 рр. Українську ССР і українські етнографічні реґіони північного Кавказу сколихнула друга хвиля народної війни проти російського окупаційного режиму.
Наприклад, у 1930 р. число різних виступів досягло більше 5,100, у яких взяли участь понад 1,25 мільйона людей, мимо того, що Україна була, дослівно, під військовою окупацією 1,2 мільйона червоноармійців, – 80% відсотків з яких були етнічними росіянами. Окупаційна армія застосувала проти повсталих і важку зброю – кулемети артилерію, навіть і бойову авіацію. Прикладом може послужити цілковите знищення села Турбачів, що на Київщині («Український Голос», Вінніпеґ, 20 липня 1932 p.; “Manchester Guardian”, Англiя, 21 червня 1932 р. з тим, що, згідно з “Manchester Guardian”, число жертв серед цивільного населення в околиці сягнуло 4,000 убитих.
Зважаючи на повсталу Україну, Сталін літом 1932 р. двічі доручив Кагановичеві і Молотову зробити все можливе, щоб взяти під контроль ситуацію в Україні, а саме:
2 липня 1932 р.
«Зверніть найсерйознішу увагу на Україну, бо її керівники [тобто Чубар і Косіор]… вкінці загублять Україну».
11 серпня 1932 р.
В листі до Кагановича Сталін написав: «…Найголовніше тепер Україна. Справи в Україні вже не можуть бути гіршими… Без цих і подібних їм заходів (економічне і політичне закріплення України – її прикордонних районів і т. д.) повторюю – ми можемо втратити Україну».
Це і є ключове доручення сталінської Росії у політичному вимірі, коли московська влада планово пішла на вирішення «українського питання» застосовуючи голодову ситуацію, як зброю масового знищення в Українській ССР і реґіонах Російської Федерації, заселених українцями.
Після того демаршу Сталіна усі рішення, закони, інструкції, доручення Москви спрямовані на упокорення України політично і економічно:
7 серпня 1932 р.
Закон про «захист соціалістичного майна» – тобто закон про «5 колосків».
4 листопада 1932 р.
Запровадження системи т. зв. «чорної дошки» на Кубані, що означало силову блокаду сіл.
18 листопада /6 грудня 1932 р.
Указ Політбюро Компартії СССР і резолюція ЦК Компартії Української ССР про запровадження системи «чорної дошки».
Заступник секретаря ЦК КПУ(б) і особистий емісар Сталіна Павел Постишев (18-го листопада 1932 р.)
«Ми розгромили українську націоналістичну контрреволюцію, яка хоче відірвати від нової Москви робітників і колгоспні маси України».
Сталін (27 листопада 1932 р.)
У зверненні до спільної сесії Політбюро і президії ЦК Всесоюзної Компартії у Москві сказав: «Досягненням партії є, що куркулі як кляса були розгромлені вщент… Проте, це не означає, що між колгоспниками і у колгоспах немає груп, що діють проти совєтської влади… Було б дурістю комуністам не відповісти на їхній удар по совєтській владі власним нищівним ударом».
15 грудня / 26 грудня 1932 р.
Указ ЦК ВКП(б) і СовНаркому про зупинення українізації на теренах РСФСР і УССР.
28 грудня 1932 р.
Телеграма Сталіна до всіх урядових структур про «Петлюрівські організації в Україні, мета яких є саботувати заготівлю зерна і підняти повстання селянства, щоб відірвати Україну від СССР і запровадити капіталістичний лад».
1 січня 1933 р.
Резолюція ЦК ВКП(б) до урядових структур в УССР про запровадження репресій за нездачу зерна.
22/23 січня 1933 р.
Указ ЦК ВКП(б) і СовНаркКому СССР (Сталін/Молотов) про блокаду Кубані і УССР, щоб запобігти втечі голодуючих. (Раніше, 15 листопада 1932 р.) у підготовці до блокади, окремою постановою запроваджено єдину паспортну систему і доручено «розчищення міст від зайвих елементів».
15 березня 1933 р.
Станіслав Косіор (перший секретар КП(б)) заявив, що «факт, що голод ще не навчив розуму великої частини колгоспників, можна побачити у незадовільній підготовці до сівби…».
26 лютого 1934 р.
Член Політбюро ВКП(б) Климентій Ворошилов на XVII конґресі компартії заявив: «Ми свідомо обрали голод, тому що нам треба було зерна. Проте ті, хто став жертвами голоду, були нетрудові елементи і куркулі».
Цей був заключний етап запланованого політичного проекту Москви – тобто ГОЛОДОМОРУ з метою остаточного упокорення України у першій половині ХХ століття.
* * *
А тепер кілька багатозначних, висловлених «прямим текстом», заяв щодо України і українців «менеджерами» нинішньої Росії:
Владімір Путін
Путін у розмові з президентом США Джорджем Бушем (молодшим): «Ви повинні зрозуміти, Джордже, що Україна не є навіть [якоюсь] країною». [“You have understand, George, that Ukraine is not even a country”].
На конференції НАТО у Бухаресті, Румунія 2-4 квітня 2008 р.
Владімір Путін
З промови Путіна до російських державців і провідних еліт Росії з приводу силової окупації Криму, 18 березня 2014 р.)
- «Крим завжди був невід’ємною частиною Росії…»
- «Після революції більшовики приєднали до української республіки великі частини історичного півдня Росії…»
«А відносно Криму – це була і залишається російською, українською і кримсько-татарською землею… [проте– ред.] чим вона ніколи не буде і такого не вчинить – це піти слідами Бандери!
- «Наше занепокоєння є зрозуміле, бо ми [росіяни і українці – ред] не є просто близькими сусідами, але, як я вже сказав багато разів, ми є один народ… Давня Русь є нашим спільним джерелом і ми не можемо жити один без одного».
НАПЕРЕДОДНІ НАПАДУ НА УКРАЇНУ:
Владімір Путін
«Дорожня карта» Путіна для завоювання України у його статті «Про історичну єдність росіян і українців», 12 липня 2021 р.
- «… Як мене запитали про російсько-українські стосунки, я сказав, що росіяни і українці це один народ — єдина цілісність».
- «Лиш мала частина козаків підтримала бунт Мазепи. Люди різних станів і верств [в Україні – ред.] вважали себе росіянами і православними».
- «Совєтська політика щодо національностей закріпила на державному рівні положення про три окремі слов’янські народи: російський, український і білоруський, замість положення про велику російську націю – триєдиний народ, який складається з великоросіян, малоросіян і білоросіян».
- «Отож, сучасна Україна – це продукт совєтської доби… оформленої на землях історичної Росії».
- «… У 1991 році усі ці території [тобто республіки – ред.] і, що найважливіше, люди, раптом були вилучені від їхньої історичної батьківщини… Неминуче прийшов час, коли поняття «Україна – не Росія» уже не питання вибору… [це] ‘антиросійське’ поняття, яке ми ніколи не приймемо».
- Я впевнений у тому, що правдивий суверенітет України є тільки можливий у партнерстві з Росією… Разом ми завжди були і будемо багато разів сильнішими, успішними. Бо ми є один народ».
- Про українських державців, які боролися за незалежність України від Росії, царської і більшовицької, Путін набрехав ось що: «Мазепа, який зрадив усіх; Петлюра, який заплатив за польський патронат українськими землями; і Бандера, який коляборував з нацистами [Бандера у 1941-44 був ув’язнений у нацистському концтаборі Саксенгаузен! – ред.] – мають статус національних героїв».
Владімір Путін
«Президент Владімір Путін твердить, що Росія воює в Україні за саме cвоє існування, вступаючи в бій з країною, яка змовляється зі заходом, щоб знищити [його] націю. Ця війна представлена Кремлем як продовження боротьби за існування Совєтського Союзу проти нацистської Німеччини під час Другої світової війни».
(New York Times,
1 вересня 2022 р.)
Сєрґєй Лавров
«Росія є такою, якою є. І нам не соромно показувати, ким ми є». (Міністр зовнішніх справ Росії Сєрґєй Лавров; інтерв’ю з англійською телемережею
“ВВС”, 17 червня 2022 р.)
Владімір Путін
Захід є «ворогом» Росії, з якою тепер вступив у «бій за існування». (З доповіді у Москві «Навіки разом» про «приєднання» до Росії окупованої частини території України).
(30 вересня 2022 р.)
З розмов по телефону російських вояків в Україні з родичами:
– Сєрґєй до нареченої: «Нам було сказано, що там, куди нас посилають, проходжується багато цивільних. І нам дали наказ вбити кожного, кого побачимо… вбити кожного цивільного і затягнути їх до лісу».
– Сєрґєй до матері: «…є ліс, де знаходиться головна ставка дивізії. Я зайшов туди і побачив море трупів у цивільному одягу. Я ніколи не бачив стільки трупів у моєму триклятому житті…».
(The New York Times,
30 вересня, 2022 р.)
Алєксєй… (відмовився виявити прізвище)
Коментуючи для журналіста газети “The New York Times” війну Росії проти України, цей обиватель у московський «глибинці» поселення Боровск (Калуга обл.) прямим текстом заявив 17 грудня 2022 р., що «Україна не по-нашому боці, а проти нас, тому нам не треба, щоб Україна існувала». Цей Алєксєй чітко підсумував це вічне становище Московщини щодо України.
Константін Малофеєв
Російський-путінський олігарх, який заявив, що «чим довше ця війна триває, тим більше російське суспільство себе очищує від лібералізму і західної отрути».
(The New York Times,
20 лютого, 2023 р.)
Владімір Путін
«Це ж Захід пішов війною проти Росії, підтримавши нацистів, які перебрали владу в Україні 2014 року».
(The New York Times,
20 лютого 2023 р.).
Дмітрій Медвєдєв
Заступник голови Ради національної безпеки і колишній президент РФ Д. Медвєдєв заявив, що Великобританія «де-факто провадить неоголошену війну проти Росії» надаючи
Україні військову допомогу – «нашому вічному ворогові».
(The New York Times, 1. 2023).
Cєрґєй Марков
Близький радник Путіна, колишній член російського парламенту, а тепер директор Інституту політичних досліджень у Москві в інтерв’ю 22 лютого 2024 р. на телепрограмі “PBS Amanpour & Со” заявив, що «нема України», «українці є росіянами», «Україна тепер є під американською окупацією» і т. д.
Дмітрій Медвєдєв
«Один із колишніх лідерів України [президент Леонід Кучма] в даний час сказав, що Україна – не Росія. Це поняття має зникнути назавжди. Україна є, безсумнівно, Росією…
Росія не має експансіоністських амбіцій».
(Заява на «Фестивалі молоді в Сочі, “АІ Jazeera” (та інші медіа)
4 березня 2024 р.
Владімір Путін
У недавньому інтерв’ю про долю України на тлі стосунків Росії з США і застосування ядерної зброї, Путін заявив: «Для нас, це є питання життя і смерті, тоді як для них це є питанням поліпшувати їхні тактичні положення… Ми є готові застосувати зброю, будь-яку зброю [тобто ядерну – ред.], включно з тою, про яку ви згадали, якщо ми говоримо про існування російської держави, про нанесення шкоди нашому суверенітету і незалежності».
(The New York Times,
14 березня: 2024 р.)
Заключні ствердження
- Царська Росія, більшовицька Росія Леніна і Сталіна і нинішня Росія Путіна, так званої «керованої демократії», завжди намагалися і намагаються брехнею і дезінформацією заперечувати існування українців і України, і фізично винищити їх як націю і державу.
А уже 6 травня 2024 р. Кремль зарядив навчання для своїх військових підрозділів, оснащених тактичною ядерною зброєю, поблизу кордону з Україною і на окупованій Москвою території України.
- Фізичні втрати українців у ХХ столітті
– Голод 1921-22 – 1,5 мільйона
– Голодомор 1932-33 – 5,0 мільйонів
– Голод 1946-47 – 1,0 мільйон
– Декада терору 1928-38: розстріляно і заслано – 2,3 мільйона
– Репресії 1939-41, 1944-53: розстріляно і заслано – 0,6 мільйона
Разом: Прямі втрати українського народу на рахунку Москви ХХ століття мінімум 10,3 мільйона жертв. А втрати у ХХІ столітті ще слід обчислити.
Накінець два тексти, які підсумовують усі причини голодів, Голодомору, репресій, розстрілів, вивозів, знищення країни, які вчинила і чинить Росія в Україні:
Тімоті Ґартон Аш:
«Коли я почав писати 5 років тому книгу ‘Homelands: A Personal History of Europe’, я подумав: щоб довести до свідомості молодих європейців ці страхіття, на тлі яких себе визначила повоєнна Європа, я мусів би спішно віднайти деяких з цих літніх європейців, що ще залишилися в живих, з їхніми особистими спогадами про пекло, якою була Європа під час Другої світової війни. Я так і зробив в Німеччині, Франції і Польщі.
Проте, нині все, що треба вам зробити, щоб дізнатися про такі страхіття з перших рук, це взяти поїзд до України з південно-східного міста в Польщі Перемишля: час від’їзду [з Перемишля] рік 2023-й. Час приїзду [до України] – рік 1943».
(Timothy Garton Ash, “Europe Whole and Free, The New York
Review, 4 October 2023).
13 травня 1933 року сільська рада села Тучне, Ульянівський район, нині Сумська область, у реєстрі смертей жителів села, у рубриці ч. 15 «Причина смерти – зазначити докладно» вписала як причину смерті 19 літнього Андрія Савича Остапенка – «УКРАЇНЕЦЬ»!
* * *
За усі людські втрати і знищення у цих війнах Росії проти України у ХХ і ХХІ століттях, Україна обов’язково виставить завжди злочинній Московії та її дослівно бандитському керівництву свій український рахунок!
Олег Романишин
