18 років тому, 27 січня 2006 року, на колишній авіабазі «Полтава» був знищений останній бомбардувальник дальньої авіації Ту-22М3 — гордість радянської авіаційної техніки — та 423 ракети Х-22 у рамках угоди «Про ліквідацію стратегічної ядерної зброї та зброї масового ураження».
Україна свого часу навіть передавала рф ці ракети разом із Ту-22 як оплату за газові борги.
Наголошуємо, що збивати ракети Х-22, що летять за балістичною траєкторією, звичайними засобами української ППО майже неможливо. Згадану 5-тонну ракету може збити лише «Patriot».
«За відмову від ядерної зброї росія нам віддячила війною, а Захід поштучно видає ракети, які треба випрошувати», — слушно зазначає журналіст Андрій Цаплієнко.
Загалом, військову стратегічну і важку бомбардувальну авіацію незалежної України нищили перед тим упродовж близько десяти років, фінал чого припав на Полтаву.
Так було визначено Будапештським меморандумом, підписаним у 1994 році. Згідно з ним, наша держава добровільно відмовлялась від ядерної зброї, а натомість США, росія і Велика Британія зобов’язувались поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Про те, що ми втратили і який вплив мала ця втрата на сучасну історію, розмовляємо з колишнім заступником командира важкої бомбардувальної авіаційної дивізії, що базувалася в Полтаві, полковником Петром Романюком та колишнім заступником командира авіаційного полку з льотної підготовки, пілотом Ту-22М3 підполковником Віктором Савченком.
Це було схоже на публічну страту друга
— Ні, я не був присутнім на знищенні останнього бомбардувальника. І багато хто тоді з моїх товаришів по службі не захотів бачити те жахіття, — важко видихаючи, каже старший науковий співробітник Музею дальньої і стратегічної авіації в Полтаві Петро Романюк. — Це все одно, що прийти на публічну страту свого друга.
А Віктор Савченко, нині військовий пенсіонер у відставці, взагалі пішов у запас, як тільки почалися розмови про скорочення авіадивізії і авіаполку.
— Перший літак з полтавського авіаполку потрапив під ніж іще 12 листопада 2002 року. Я звільнився трохи раніше, щоб цього не бачити, — пояснює Віктор Миколайович. — Ту-22М3 я знав до шурупчика, пролітав на ньому майже два десятка років. Морально було важно усвідомлювати таку втрату.
— Отож, із 2006 року в Україні перестала існувати дальня бомбардувальна авіація, — констатує полковник Петро Романюк. — Загалом за чотири роки було знищено 60 стратегічних бомбардувальників: 17 Ту-22М2 та 43 Ту-22М3, які ще називають «Бекфаєри» (backfire у перекладі з англійської означає «вогненний слід») й утилізовано 423 ракети Х-22 до них. Понад шість тисяч людей, які працювали у з’єднанні, залишилися без роботи.
За часів радянського союзу Полтава була важливим центром дальньої авіації. Тут розташовувався один з найбільших військових аеродромів зі злітно-посадковою смугою довжиною 3 тисячі метрів, що дозволяло приймати будь-які літаки.
Тут з 1946-го до 2000 року базувалася 13-та ґвардійська Дніпропетровсько-Будапештська важка бомбардувальна авіаційна дивізія та 185-й ґвардійський важкий бомбардувальний авіаційний полк, на озброєнні якого були літаки Ту-22М3. І тут був розташований штаб 35-ї авіаційної групи оперативного призначення. Від усього цього згодом залишилися лише військова комендатура та Музей дальньої авіації…
— Скільки пам’ятаю, стільки й реформували Збройні сили, в тому числі військово-повітряні, — продовжує Петро Васильович. — І завжди казали, що відбувається скорочення, бо не вистачає грошей. Закінчувався черговий етап реформування, і знов говорили, що грошей не вистачає. І потім знову… Різали техніку, продавали. А ті літаки могли б і досі літати, їхній ресурс не був вичерпаний.
— А ракети Х-22, які перейшли росії, так точно летять звідти на мирні українські міста…
— Ну, може, не зовсім ті, що відійшли росіянам, але тієї ж базової модифікації, — уточнює підполковник Савченко. — Вони, наскільки мені відомо з відкритих джерел, їх удосконалили. Ракети радянського виробництва мали боєзаряд або у звичайному спорядженні, що дорівнював 950 кілограмам у тротиловому еквіваленті, або ядерний.
— Ядерну зброю, яку могли переносити важкі бомбардувальники, росія забрала в нас практично всю ще у 1996 році, — продовжує Петро Романюк. — Угодою між державами-учасницями Співдружності незалежних держав, яка була створена після розпаду радянського союзу, було передбачено, що рф забирає ядерні заряди й виготовляє паливо з них для українських електростанцій.
— Навряд чи хтось із нас читав тоді Будапештський меморандум і чи могли ми справді усвідомити те, що відбувалося в ті часи, — додає Віктор Савченко. — Не думаю, що Україна отримала паливо для АЕС із вивезених ракетних ядерних зарядів. А ось те, що військовослужбовці авіачастин, що базувалися в Полтаві, не дочекалися житла, так це точно. Хоча вище командування обіцяло: «Поріжемо літаки — збудуємо кілька багатоповерхівок для військових». Та й де вони?
Ще у Міністерстві оборони запевняли, що металобрухт піде на переплавку на українські підприємства. Порізані літаки — це тонни дороговартісних алюмінію, дюралю, певна кількість золота і срібла. Куди все поділося — знають, певно, лише ті, хто на цьому нажився.
Паперові ґарантії США, Великої Британії й рф не були нічим підкріплені
Підполковник Савченко має свою точку зору на те, що відбулося у 2002-2006 роках, і просить на цьому зробити наголос.
— Мені не дає спокою єдине запитання: чому тактичне і стратегічне ядерне озброєння та його носії (зокрема і важкі бомбардувальники) мали лишитися на території рф, а не, скажімо, на території України, Казахстану чи Білорусі, де воно було до розпаду радянського союзу?
Припускаю, цей маневр був зроблений тому, що російська федерація оголосила себе правонаступницею срср, і, мабуть, США, за погодженням з клубом ядерних держав, погодилися на те, щоб зосередити все це озброєння на її території, аби його було легше контролювати.
— Чи вважаєте ви, як багато хто, що цей крок Києва був фатальною помилкою, через яку стало можливим російське вторгнення до нашої країни?
— Це геополітика. Якби не було прийнято рішення про зосередження ядерного озброєння в одних руках, аби воно не розповзлося по світу, нас усе одно змусили б відмовитися від ядерної зброї. Нам не дали б його тут залишити. Нас економічно знищили б, як був економічно знищений радянський союз. Це була пропозиція, від якої не можна було відмовитись. У таких випадках якщо відмовляєшся, то тебе пресують до тих пір, поки не здасися.
— Це була ініціатива США, погоджена з рф?
— Мабуть, так. Решту країн Співдружності просто поставили до відома. Питання тільки в тому, чому саме росія була проголошена правонаступницею радянського союзу. Як відомо, через це виникає зараз багато запитань у міжнародних організацій.
Особисто я суттю Будапештського меморандуму зацікавився тоді, коли заговорили про вступ України в Євросоюз і НАТО. Він нам багато чого ґарантував на папері, але дій за ним у плані безпеки щодо України (згадайте 2014 рік) з боку США і Великої Британії ніяких зроблено не було.
Окрім того, що 24 лютого 2022 року Рада безпеки ООН за зверненням підписантів-ґарантів висловив занепокоєння. Союзники свою частину виконали… Лише після широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну дійсно почали мало-помалу допомагати, бо Україна стала жертвою воєнної аґресії, що протирічило Статуту ООН.
Саме США профінансували позбавлення України статусу ядерної держави. Було розроблено «Програму спільного скорочення загрози», під яку міністерство оборони США виділило 27 мільйонів доларів. Власне утилізацією літаків займалася американська фірма «Raytheon Technical Service Company», з якою міністерство уклало контракт. А вже вона взяла субпідрядником ліквідаційних робіт державне підприємство Міністерства оборони «Українська авіаційна транспортна компанія».
До речі, останній літак Ту-22М3 у первинному бойовому стані коштував 300 мільйонів доларів. На момент розробки тієї Програми раптом виявилося, що більшість унікальних літальних суден була непридатною до польотів або списана.
Ліквідація важких бомбардувальників типу Ту-22/Ту-22М3 та авіаційних крилатих ракет типу Х-22 стала, про що тоді багато говорилось, підтвердженням курсу України на безумовне виконання міжнародних зобов’язань та добровільної відмови від ядерної зброї, скорочення стратегічного наступального озброєння.
З «Тушок», переданих росії, запускають ракети по Україні
За словами моїх співрозмовників, літаки стратегічного призначення і дальньої авіації та їхні модифікації, розроблені конструкторським бюро Туполєва, базувалися, окрім Полтави, у ґарнізонах Прилуки Чернігівської області (Ту-160, Ту-22М3, навчальні Ту-134УБЛ), Узині під Києвом (Ту-95МС), а також у Ніжині Чернігівської області та в Озерному Житомирської.
Окрім того, два авіаполки, що перебували на території українського Криму в Октябрському і Гвардійському, входили до складу авіації Чорноморського флоту радянського союзу. Після розпаду срср за домовленістю між Україною і росією один з них забрали росіяни, а інший був перебазований на материкову частину України.
У рамках виконання Будапештського меморандуму з бойових повітряних суден спочатку зняли всю електроніку та двигуни, а тоді просто порізали на частини. Скажімо, з 19 Ту-160, які базувалися у Прилуках, десять пішло під ніж, 8 найкращих забрала рф у рахунок боргу за газ. Один перегнали в Полтаву, де він став музейним експонатом.
У ході роззброєння наша держава передала росії (начебто, також у рахунок оплати боргів за різні надані послуги та газ) 386 ракет Х-22 з ядерними боєголовками до них. Ще 423 ракети цього типу були знищені на полігоні в Житомирській області.
За «успіх справи» і за мирну Україну 27 січня 2006 року на військовому аеродромі в Полтаві пили шампанське тодішній посол Сполучених Штатів Америки в Україні Джон Гербст зі своєю дружиною, перший заступник командувача Повітряних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Онищенко, заступник начальника Генерального штабу ЗСУ контрадмірал Ігор Тенюх, українські та американські військові. А полтавські пілоти й командири при цьому ховали сльози, що підступно виступали на очах.
Коли група місцевих активістів та військових у запасі, котрі намагалися завадити процесу, все ж таки прорвалася через КПП на аеродром з плакатами «Нет НАТО в Украине! (Ні НАТО в Україні!)», то рятувати там уже не було чого.
Чи могли б знищені літаки досі літати? Однозначної відповіді на це запитання мої співрозмовники не дають.
— Найновіші літаки Ту-22 М3, які ми мали на озброєнні, були випущені на початку 90-х, — каже Віктор Савченко. — Ми забрали їх із ґарнізону «Стрий» до Полтави, де вони спочатку були на озброєнні, а потім врешті-решт порізані. Як довго Україна могла б обслуговувати такі літаки, щоб вони долітали до свого кінцевого ресурсу, сказати важко, адже більшість запасних частин до них надходила з росії. Після 2014 року торгівля з нею не велась.
— У росії Ту-22М3, що випущені 25 років тому, досі літають і руйнують наші мирні міста, — додає Петро Романюк. — Так само, як і модифіковані Ту-95МС, введені в експлуатацію ще в 1952 році. У США бомбардувальник В-52 цього ж року випуску також на службі. Все залежить від зберігання техніки.
— Чи знають пілоти, що літають на Ту-22М3, по яких цілях вони випускають ракети? — запитую колишнього пілота Віктора Савченка.
— Звісно, — відповідає він. — Адже алгоритм використання ракети Х-22, які вони несуть, залежать від поставленого екіпажу завдання. Наведення і пуск ракет безпосередньо по визначеній цілі у визначений час здійснює штурман під контролем командира. Пілоти Ту-95МС або Ту-160, що запускають ракети Х-55 (Х-555) і Х-101, конкретних цілей не знають, але точно знають, що вони летять в Україну.
Побачити важкі бомбардувальники, які могли б стати стримуючим фактором для путінського режиму, можна у Музеї важкої бомбардувальної авіації в Полтаві. Тут представлено багато військових літаків. Зокрема, найбільший у світі стратегічний бомбардувальник і єдиний у світі музейний експонат Ту-160, стратегічний бомбардувальник і єдиний в Україні музейний експонат Ту-95МС, літаки Ту-22М3, Ту-22, винищувач Су-15УМ, навчальний літак Ту-134-УБЛ.
Раніше на колишній військовий аеродром у Полтаві, де влаштована експозиція, організовували екскурсії. Але з початку повномасштабної війни вона стала закритою зоною.
ЗАПІЗНІЛЕ КАЯТТЯ
Американський архів національної безпеки розсекретив 11 документів, пов’язаних з візитом 42-го президента США Білла Клінтона в москву та його зустрічами з президентом росії Борисом Єльциним (зокрема, віч-на-віч у резиденції в Ново-Огарьово) у січні 1994 року.
Після тих зустрічей москва, Вашингтон і Київ оголосили про виведення ядерного арсеналу з території України.
Через 30 років Клінтон зізнається, що шкодує про те, що сталося, і почувається «жахливо» через те, що вмовив (а фактично — змусив) Київ відмовитися від ядерної зброї і залишив Україну беззахисною.
Ганна Волкова,
«Україна молода»
